Як подолати хворобу

Молитовник за недужих. Наша Парафія, 2018

«Як подолати хворобу» — вступна стаття до нашого «Молитовника за недужих» (todo: ще немає на цьому сайті). Власне, тема непроста, проте, без сумніву, Гануся перемогла свої важкі недуги. Тож ця її стаття справді варта уваги.


Як подолати хворобу

Прошу i молю вас, улюбленi, стараннiше молiться один за одного, за рiдних, за всiх знайомих i за весь свiт…

Схиiгумен Сава (Остапенко)

Молитвою ми даємо Боговi право на втручання.

Старець Паїсiй Святогорець

Усі ми потребуємо лікування — тілесного й духовного. Часто немочі нашої душі не легші за тілесну хворобу і також потребують оздоровлення. Господь не полишає нас напризволяще з нашими недугами, а посилає нам і ліки, і лікарів, здатних зцілити чи значно полегшити наші страждання. І перша допомога в усіх наших негараздах — це молитва.

Коли людина молиться, її душа освячується, наповнюється ніби свіжим повітрям і прозріває, ясно бачачи, для чого дано це життя, куди потрібно йти, як жити. Молитва дає людині духовні сили та передує подоланню будь-якої проблеми. Слова молитов відкривають двері нашої душі для світла Божого, яке лікує наше тіло і дух. Наші благання закликають на допомогу могутніх цілителів: ангелів і святих, нашу безвідмовну Матір — Пресвяту Богородицю і Само́го Всесильного Бога, для Якого немає нічого неможливого. Варто зазначити, що навіть форма акафістів і канонів сприяє заспокоєнню, просвітленню та одужанню людини. Побожний дух, позбавлений страху та пригнічення, сповнений непохитної довіри до Спасителя, — це головна рушійна сила здоровʼя, і душевного, і тілесного. Тому в молитві нерозривно зʼєднано прохання зцілити не лише тіло, але й дух.

Про зцілення духовних недуг ми докладно писали в нашій книжці «Визволення», тому зараз трохи глибше торкнемося тілесних немочей.

Святі отці називають недуги тіла відвідуванням Божим. Не тому, що Господь хоче нашої хвороби: навпаки, ніхто так не бажає нам зцілення, як Господь. Він не хоче нам жодної скорботи, але іноді допускає їх, якщо це потрібно для нашого спасіння, бо спасіння людини незрівнянно важливіше за будь-яке щасливе земне існування, за будь-які блага світу цього, що минають мов дим. Тому святі й повчають: «Не належить тобі радіти, живучи безжурно, у скорботі ж сумувати, вважаючи її невідповідною путі Божій. Бо путь Божа одвіку хрестом і смертю прокладається. А в тебе звідки така думка — легко йти шляхом Божим? … Шлях Божий — це кожноде́нний хрест. Ніхто не схо́див на Небо, живучи безжурно. Про широкий шлях знаємо, де він закінчується» (прп. Ісаак Сирін).

Отці свідчать, що всі біди та хвороби спіткають людину із трьох причин:

  1. як покарання за гріх;
  2. на очищення від провини;
  3. на примноження вінців (нагороди у вічному житті в Царстві Божому).

На примноження вінців хворіють діти та праведники — улюбленці Божі, яким уготовано найсвітліші оселі в Царстві Божому. Така велика жертва (безвинні страждання) споріднює їх із Життєдавцем Спасителем, Який приніс Себе в жертву за все людство, аби кожен із нас мав змогу, доклавши і своїх зусиль, свого бажання, увійти у вічну радість Його Царства, що до цього було недоступне людям. Отже, ці праведники, як найближчі до Христа, матимуть найбільшу радість у Царстві Божому.

Тим, хто зневажає заповіді Божі й не кається, Господь іноді допускає хворобу на покарання: така недуга може й не очистити людину від гріха, але, можливо, наверне її до покаяння чи хоча б полегшить її посмертну долю.

Та переважно люди хворіють на очищення від гріхів, на прощення і примирення з Богом, без чого наше спасіння було б неможливим.

Хворіючи, багато хто з недужих переймається думкою про свої недороблені справи, неможливість працювати на користь ближнім. Але це не конструктивні міркування, бо хвороба — теж праця: важка праця на влаштування свого вічного життя. Бо якщо Господь довірив нам хрест хвороби, значить ця хвороба важливіша за ті справи, навіть побожні, які ми могли б зробити, якби мали здоровʼя. Зрештою, це виконання заповіді Божої: «Хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, і візьме хрест свій, і за Мною йде» (Мк. 8:34).

У хворобі Господь дає людині можливість зупинитися від біганини, нескінченного клопоту й навали пустих думок і знайти те, що має неминущу вартість. Бо коли ми рано чи пізно підійдемо до порогу вічності, тоді все, що здавалося нам важливим, раптом знеціниться, і матимуть вагу і значення тільки наші особисті взаємини з Богом, пізнання Його істин, Його правди, Його заповідей. Це і є, за словами старця Паїсія Святогорця, наша «небесна валюта», якої ніщо інше замінити не може. Крім того, хвороба дає змогу подбати не лише про себе, але й реально допомогти іншим людям: ніщо бо не має такої сили, як наша молитва, але ми часто забуваємо про це й гадаємо, що має значення тільки матеріальна допомога. Саме коли людина хворіє, у неї зʼявляється час потрудитись у найважливішій справі задля ближніх — у молитві. До того ж, Господь скоріше чує прохання стражденної людини, тому труд молитви (хоча б короткої, від серця, але, по можливості, рясної) — це справа, може, й важливіша за все, що ми робили досі.

«Але я не хочу обтяжувати ближніх!» — часто говорить хворий. Тож послухаймо, що свідчать святі:

«Той, хто хворіє, і той, хто доглядає за хворим, мають однакову нагороду».

Господь дає можливість твоїм ближнім спастися, а ти плачеш і вболіваєш за те, що Він позбавляє їх земного спокою! Але як можна порівняти земні скороминущі блага, які невдовзі перетворяться на порох, — з ВІЧНИМ життям, радість і скорбота якого залежить саме від того, чи здобула людина спасіння! Навіть геніальна творчість людини нічого не варта у порівнянні зі спасінням, оскільки знаємо, що «земля і всі діла на ній згорять» (2 Пет. 3:10), залишиться тільки те, що людина сотворила у своїй душі, — чи ця душа має в очах Божих таку саму красу, як мистецькі шедеври, що захоплюють нас, — і саме від цієї внутрішньої творчості залежить наша доля у вічності.

Отже, хворій людині важливо віддати і всю себе, і піклування про своїх ближніх у руки Божі, довіритися Спасителеві, тому що Господь ніколи не покидає нас у біді. «Господь дасть випробування, Господь дасть і допомогу у випробуванні», — кажуть старі люди. Господь кожному з нас довіряє ті чи інші випробування, залежно від міцності нашої душі, але й Сам допомагає їх подолати, допомагає нам нести наш хрест. Твердо знаймо, що Господь нікому не дає випробування понад силу. Тому у хворобі надзвичайно важливо зберігати цілковиту довіру Богові та знати, що Він ніколи не покидає нас, бачить кожен наш крок, чує кожне зітхання — і веде нас невідомими нам шляхами до спасіння. Як сказано в молитві: «Не втаїться від Тебе, Боже мій, Сотворителю мій, Визволителю мій, ні крапля сльози, ані частина краплі».

Проте це в жодному разі не означає, що людина може опустити руки й не лікуватися. Навпаки! Нехтувати лікуванням  — це справжній гріх. Такий самий, як і доводити себе до хвороби: алкоголем, курінням, непосильною працею, лінощами, переїданням, зумисним недоїданням тощо. Здоровʼя, як і життя, — це дар Божий, і його потрібно берегти і плекати, як будь-який Божий дар. Тож випробовування хворобою й виявляє, наскільки ми вірні Богові, наскільки готові захищати Його дари, тому ми не маємо права пливти собі за водою, не докладаючи зусиль для порятунку. «Царство Небесне силою здобувається, і хто докладає зусилля, здобуває його», — говорить Господь (Мф. 11:12).

Важливо також не впасти в іншу крайність і не перетворити уздоровлення на мету життя. Здоровʼя — це лише засіб для служіння Божій правді, Божим заповідям. А коли воно забирає всі наші думки, зусилля й час, то перетворюється на ідола, що відіймає в нас головне. Бо головне — це не здоровʼя, не довгі літа життя, а щаслива доля у вічності, яку людина здобуває за допомогою Божою, коли живе в Бозі, коли її серце, думки та діла належать передусім Богові.

У скрутних обставинах і хворий, і той, хто доглядає за хворим, мають докласти всіх зусиль, аби не дратуватися, нічого не вимагати від ближнього, не панікувати, не впадати в розпач і маловірство, а навпаки — виявити великодушність, терпеливість, лагідність, невимогливість, цілковиту довіру Богові, мудрість і любов. А це можливо тільки з молитвою до Всемогутнього!

Тому зберімо всю мужність, згадаймо, що всі ми — воїни Христові, воїни Його непереможного війська, воїни Того, Хто отримав перемогу над злом і смертю, — і зі світлом у серці молімося, лікуймося, благословляймо Бога, лікарів і своїх ближніх, яких Господь послав нам як ангелів-охоронителів, — і неодмінно переможемо!

Христос визволяє людей із пекла. Фреска Воскресіння Христового. 1261–1350 рр. Константинополь
Христос визволяє людей із пекла. Фреска Воскресіння Христового. 1261–1350 рр. Константинополь