Може, тобі буде цікаво почути, як кілька знайомих тобі людей прийшли до віри.
Дідусь
…
Ганнуся
…
Дмитро
Це було десь за рік, як ми одружилися. Я лежала в лікарні, потрібна була операція, й лікарі майже не давали шансів на виживання. Дмитро приходив після роботи та лікарні в порожній дім і знав, що я десь там, мені зле, і він може мене втратити. Тоді він уперше в житті помолився. І молився не за те, щоб я одужала, а щоб Господь дав йому віру…
За день по цій молитві він натрапив у переході на протестанта, який простягнув йому книжку «Не просто тесля» Джоша МакДауела. І ця книжка колишнього атеїста, науковця переконала Дмитра в істинності євангельських свідчень. Переконала через розум, логіку, безліч конкретних фактів — саме це й могло його переконати. Після цієї книжки він прийшов увечері додому і за ніч перечитав майже весь Новий Завіт (чотири Євангелія, послання апостолів і двічі — Діяння апостолів).
Він прийшов до мене новий. Це було справді диво Боже. Він розказував мені певні моменти Діянь, які я майже забула, бо коли читала, то не звернула на них такої уваги, — і це було дивовижно! Він пояснював мені Святе Письмо — те, що я знала, але не бачила так глибоко, так ясно. Це була невимовна радість. Радість якогось іншого, значно ближчого нашого споріднення. Радість, що покривала та лишала десь далеко позаду біль, страждання, загрозу смерті…
Після цього Дмитро вже ніколи не сумнівався, не зневірювався, жодної миті, бо віра ця була вже не лише в розумі, але проймала все єство, все життя. Це віра, яку можна певно назвати знанням, бо ти щомиті запевняєшся в її істинності.
Я вижила після операції, а невдовзі Дмитро охрестився.
30.08.2019