Ліза:
Привіт, Ганнусю. Вибач, якщо вже запізно. Просто, мене знову охоплюють думки про відсутність сенсу в саме нашому, людському житті. Я не розумію навіщо людству просуватися вперед відкриваючи все нові й нові винаходи, навіщо витрачати купу часу на навчання непотрібної інформації, хоча, насправді, хто знає, що нам потрібно. Навіщо кожного дня ходити на роботу більшість свого життя, щоб зароблять ці гроші, щоб було що їсти. У чому сенс прагнути і досягати хоч чого небуть, якщо потім все це зникне, витрачати час, сили на речі, які не залишуть сліду в твоїй душі? Чи все це просто способи зайняти свій час впродовж життя, бо люди не знають, що є вічне? Або, може це випробування перед вічністю, пройти яке зможе тільки вірний Богу? А ще, чому одна людина має право причиняти біль, засуджувати іншу? Це мені також незрозуміло.
Привіт, дорога Лізуню!
Усе, що ми робимо, має зміст (добрий чи злий) лише залежно від намірів. Наприклад, якщо я поступаюся місцем бабусі лише тому, щоб не впасти в очах учительки, яка сидить поруч, — мій учинок не буде добром, а лише марнославним розрахунком. Якщо я мрію, щоб «побільше грошей і поменше працювати», і задля цього витрачаю час, зусилля і здоров’я — це нікчемна мета. І злодії багато й натхненно працюють, багато чим жертвують і ризикують, але їхня праця не матиме для них жодної користі, навпаки, заподіє великої шкоди. Але кожна, навіть найнудніша справа, може бути освячена й наповнена справжнім змістом і сенсом, якщо ти її сповнюєш добрим наміром. Наприклад, чистиш відро картоплі й молишся, щоб Господь допоміг тяжко хворим, стареньким і самотнім, просвітив тих, хто в розпачі. Або долаєш важку науку з думкою, що це вчить тебе терпеливості, наполегливості, сподіваєшся, що це знадобиться тобі, коли ти будеш опановувати інші, нові й потрібні людям галузі. Міркуєш над тим, що духовна наука, як найвища, вимагає значно більших зусиль, а ми не докладаємо й найменших…
Завжди можна і конче потрібно знайти добру думку, бо вона конструктивна, вона годує, дає сили й оздоровлює душу, і людина значно плідніше може допомагати й іншим людям («зроби своє серце побожним, і тисячі навколо тебе спасуться» — прп. Серафим Саровський). Окрім цього, має сенс примноження добра і краси в цьому світі. Ми створені за образом Бога-Творця, і творчий дух закладено в нас. А це велика радість — творити щось добре і прекрасне: така творчість виливається з доброї і прекрасної душі.
Таким чином усе, що ти робиш, цікаве чи ні, і кожна хвилина твого життя наповнюються справжнім сенсом. Бо ми знаємо, що «земля і всі діла на ній згорять». Згорять світові шедеври, геніальні винаходи, і не згорить тільки те, що ми думали, бажали, любили. Тоді ми побачимо справжніх геніїв, які виплекали шедевр неймовірної краси у власній душі. Тому й кажуть, що коли люди воскреснуть, вони будуть такими, як їхні душі…
Проте поки ця земля існує, потрібно все, що може допомагати людям і всьому живому. Самий прогрес не є ані добрим, ані злим. Як, скажімо, ніж — добрий чи злий лише залежно від того, в чиїх він руках: злодія чи хірурга або кухаря. Інша справа, що прогрес мав би бути не в технологіях, а в духовній царині — тоді не було б такого абсурду, божевілля і самознищення (цілком згодна з тобою!). Але це неможливо у світі, який «лежить у злі». У цьому світі ми можемо лише йти проти течії, перемагаючи зло, і внутрішнє, і зовнішнє. І ми маємо для цього всі можливості та Божу допомогу. Ми МОЖЕМО перемагати зло, пізнавати Бога, ставати прекрасними, ангелоподібними. І задля цього варто жити, боротися, терпіти, докладати зусиль.
Щодо права якоїсь людини заподіювати біль іншим і засуджувати. Такого права Бог людині не давав. Навпаки, є протилежні заповіді: «не засуджуй», «не чини іншому, чого не бажаєш собі». Чи ти мала на увазі якесь інше право?
03.09.2019