(Звучать вчення з книги «Дети Света»).
Голос. Пробудитесь, о, дети Новой Расы, узрите и поймите вашу славную судьбу. Пробудитесь из вашего состояния безразличия и апатии и воспользуйтесь своими силами. Реализуйте свои возможности теперь и следуйте Голосу Нашего Великого Помощника. Откройте себя для Нашей мощи, только тогда мы можем работать через вас. Ваш труд — в очищении и расширении каналов, через которые Мы — ваше истинное «Я» — можем работать в мире теней. Сделайте канал возможно чище и крепче и лучше во всех отношениях для Нашего выражения. Вы — Мы и Мы — вы, поскольку вы допускаете Нашу мощь действовать через вас на других. Ищите Нас, станьте Нами, живите Нашей жизнью! Размышляйте об единстве с Нами. Чем больше вы это делаете, тем лучше мы можем работать через вас, и, следовательно, помочь всем этим тоже.
Наши обязательства далеко превосходят ваше разумение, и Наша работа совершенно различна от работы Наших учеников. Они суть инструменты, посредством которых Мы можем помогать и работать. Узрите Нашу цель, как помогающую человечеству реализовать его возможности. (Голос вiддаляється) Живите, чтобы помогать и питать, защищать и укреплять, и Наша сила будет изливаться через вас…
Дія перша
(Приймальня Штурця).
Штурць. Що це ви, панi, запiзнюєтесь?
Янголина. Перепрошую.
(Сiдають мовчки. Пауза).
Штурць. Як ви себе почуваєте?
Янголина. Дякую, добре.
Штурць. Добре?
Янголина. Так.
Штурць (наливає їй i собi у чарки з красивої пляшки). Випийте.
Янголина. Я не п’ю.
Штурць. Ви не хочете бачити в менi свого друга… А я дуже спiвчуваю вам… I, може, я мiг би вам у чомусь допомогти. Я багато чого не знаю, але я здогадуюсь, хто ви… I ще: я знаю, для того я вас i покликав (i боюся, що знаю не один я…), я знаю, де ви переховуєте Омелька. Я нiчого не хочу вiд вас, у вас самої занадто складнi проблеми, я просто не хотiв би, щоб постраждала дитина.
Янголина. Що ви пропонуєте?
Штурць (пiдсаджується ближче). Розкажiть менi, що ви надумали? Менi здається, я можу вам допомогти.
Янголина. Дозвольте менi вважати розмову закiнченою.
Штурць. Не треба говорити зi мною так грубо.
Янголина. Ви мене лякаєте?
Штурць. Як ви постарiли за цi два мiсяцi. Що б не сталося, не слiд так себе розпускати. I вiдштовхувати друзiв. У вас їх i так тепер залишилось небагато. Самiй дуже, дуже тяжко.
Янголина. Ви мене лякаєте?
Штурць (стримуючись). До побачення.
(Янголина виходить, i негайно з-за штор вривається Рональда).
Рональда. Недоумку! Нащо було одразу ж розкривати карти?!
Штурць. Замовкни! Я веду дiло так, як знаю сам. Зникни.
Рональда. Намiсник дав нам чотири днi на розшук Агапiта. Тiкати вже нı́куди. Брат тiєї проклятої мовчить. Вже як його проробляли — нiчого не знає. I ця… ця… знає, вона точно знає, вона б сказала, i скаже, коли приїде iмператор, але вже буде пiзно! I тодi тобi буде гiрше, нiж їй! Я б розiдрала тебе власними руками, що ти так пiдставляєш нас усiх. Ти покриваєш її, ти сам…
Штурць. Мовчи! Зникни.
Рональда. Недолюдок. Убивця.
(Виходить. Штурць збирається вийти. Входить Ольвiя).
Ольвiя. Тату! (Штурць повертається) Чого приходила Янголина?
Штурць. У неї неприємностi. Я хотiв їй допомогти.
Ольвiя. Не сварися з Рональдою, я цього терпiти не можу.
Штурць. Ти чогось смутна останнiм часом. Посварилась iз Вiльго? Ну-ну, не розпитую. Тобi треба розвiятися.
Ольвiя. Знаю, знаю. Я маю звiльнятися вiд комплексiв старої людини: «Спостерiгайте за своїми оболонками, вчiться володiти ними, тренуйте їх коритися вашiй волi. Використовуйте усю могутнiсть для контролю сил, якi дiють через них. Вчiться вiддiляти себе вiд нижнiх тiл, й не втрачаючи контролюючої сили, використовуйте їх як зброю».
Штурць. Даремно ти смiєшся. Релiгiя — це шлях самовдосконалення.
Ольвiя. А я не смiюся. Навпаки, я розумiю, що будь-яка проблема — то є хвороба, є безлiч засобiв її лiкувати, щоб не доводити до машини, до лiкарнi, або до карантинної зони. Це неприємно, i тому всi лiкуються.
Штурць. Не тому всi лiкуються, а тому, що хочуть бути здоровими.
Ольвiя. …бути здоровими. Треба вивiльняти свої резерви, i для цього ходити на загальнi молитви й на бали. Треба бути свободною, природною, вчитися довiряти своєму тiлу i своїм бажанням, бачити, в чому недосконалiсть iнших та допомагати їм, навiть якщо їм це не подобається.
Штурць. Навiть якщо ТОБI це не подобається. Якщо це важко i неприємно.
Ольвiя. Чого ти мене вчиш? Ти що, звiльнився вiд комплексiв?
Штурць. Я звiльнився вiд комплексiв, Ольвiє. Я маю силу вiд iмператора. Я маю iм’я та спадщину.
Ольвiя. Ти що, дiйсно досяг досконалостi?
Штурць. Як ти можеш сумнiватися? Якщо я терпимий до твого ненормального стану, то це мало б тiльки доводити тобi
мою роботу над собою.
Ольвiя. Добре, в тебе є влада над собою i влада над людьми. Ти не надаєш переваги жоднiй зi своїх жiнок та нiкому зi своїх дiтей. Намiсник цiнує твою досконалiсть, твою активну допомогу хворим, як от менi. Намiсник цiнує твiй генетичний тип, твiй рiд, тiльки є дещо, що вiн прогледiв у тобi, не побачив.
Штурць. Що саме? Договорюй.
Ольвiя. Що його досконалий учень має хвору дочку та сам є причиною цiєї хвороби.
Штурць. Що?.. Що ти маєш на увазi?
Ольвiя. Що б сказав наш досконалий Намiсник, аби я розповiла йому одну казочку… Маленька принцеса чекає свого єдиного принця, вiн приходить, звiльняє її вiд змiя, вона кидається йому в обiйми… (змiнює iнтонацiю) i не хоче вивiльняти свої резерви любовi нi для кого iншого. Вона хоче мати одного чоловiка, своїх дiтей вiд нього одного, любити їх у своєму домi…
Штурць. Досить. У тебе хороша пам’ять. I хороша фантазiя. Тiльки часто вона шкодить твоєму розвитковi, мила. Сьогоднi Намiсник влаштовує бал.
Ольвiя. В мене пiсля тих балiв болить голова.
Штурць. У тебе погано розвинена чутливiсть. Ти байдужа до людей, до життя, тому тобi i лiзе в голову всяка нiсенiтниця. Безстрастнiсть — це не значить байдужiсть. Ми живемо для радостi. I ти прекрасно бачиш, що людина може бути гармонiйною, цiлiсною, справдi свободною. Треба вчитися.
Ольвiя. О! Ви з Рональдою вже навчилися радiти життю!
Штурць. Я багато чого досяг у цьому життi, i я вмiю радуватись. Але досить цих розмов. Iмператор занадто довго терпить тебе, а ти i не думаєш готуватися до зустрiчi з ним. Готове твоє весiльне вбрання?
Ольвiя. Ти питаєш мене десятий раз. Готове!
Штурць. Давай не будемо сваритися. (Пiсля паузи) Я прошу тебе серйозно: не називай мене татом.
(Мовчання. Дзвонять у дверi).
Пiди вiдчини.
(Ольвiя вводить Намiсника. Штурць стає на колiно, цiлує його руку).
Намiсник. Благословення iмператора.
Штурць. Слава.
(Намiсник озирається, зупиняє погляд на Ольвiї).
Вийди.
Ольвiя. Я не хочу виходити. (Сiдає в крiсло).
Намiсник. Ви знаєте провiнцiю Альвадо?
Штурць. Це з зони катастрофи.
Намiсник. Так, це з зони катастрофи. Ви там були?
(Входить Рональда).
Штурць. Нi. Я чув…
Намiсник. У вас прекрасна дочка, Штурце. Ви недооцiнюєте її, у неї могутнiй потенцiал. Iмператор цiнує свободу особистостi, її вмiння мислити, вiдстоювати свої думки, оригiнальнi iдеї, без цього зупинилася б творчiсть суспiльного процесу. Особливо бунтарський дух, стихiйна емоцiйнiсть та вивiльнення фiзiологiчних сил мають безмежний потенцiал. Згодом вони переплавлюються на волю, вiдданiсть, правосуддя, служiння. Не затискайте її в рамки. Вона ще нас з вами повчить. Так ви не їздили в тi пекельнi мiсця? Сужiння iмператору, служiння правдi i любовi вимагає бiльшої впевненостi в собi. (Виходить).
Рональда. Ти досяг свого? Тебе вкинуть у ту пекельну яму, i будеш благати смертi день i нiч. Ти цього хотiв? Ось до чого ти нас привiв!
Штурць. Рональдо, не влаштовуй iстерики.
Рональда. I чого ти не мав? Iмператор дає нам повну свободу, здоров’я, добробут — розкiшне iснування! Попереджає будь-яке наше бажання, виконує будь-яке прохання — ти забув усе? Ти забув його благодiяння для людства, забув, що саме вiн припинив усi вiйни, врятував нам життя, навчив нас вiрити в себе, у свої можливостi, розкрив нам очi на справжнє життя. Дарував нам безсмертя, звiльнив нас вiд усiх болячок!.. Вiн перший став богочоловiком i нас зробив боголюдьми, ми можемо все, ми досягли могутностi, просвiтлення, влади — що ти ще хочеш? Хочеш зректися усього, щоб перетворитися на живого трупа, i нас потягти за собою? Хочеш повернутися до страждання, болю, до немiчностi, до хвороб, тупостi, огидного низького життя й смертi? Ось чим ти вiддячуєш за всi благодiяння?!
Штурць. В чому ти мене звинувачуєш? Я вiдданий iмператору i клявся йому.
Рональда. Ти вiдданий? Ти не можеш i не хочеш послужити йому найменшою дрiбничкою, а присягався вiддати своє життя.
Ольвiя. Ось вiн життя й вiддає. Що ще вiд нього хочете? Що вiн зробив не так?
(Рональда в лютi виходить).
Тату, а що там в зонi катастрофи?
Штурць. Руйнацiя землi.
Ольвiя. Тебе вкинуть туди? Що ти там робитимеш?
Штурць. Ольвiє, ти лiзеш не в своє дiло. Намiсник краще знає, що потрiбно для кожного з нас. Ми можемо покластися на нього.
Ольвiя. А що сказала Рональда? Якась яма…
Штурць. Рональда — божевiльна. Її скоро заберуть до лiкарнi.
Ольвiя. В мене таке вiдчуття, що ти менi весь час брешеш!.. Тату, не їдь до зони катастрофи! Я не хочу лишатися без тебе!
(Деякий час сидять вкупi мовчки).
Менi набридло все. Давай поїдемо разом у ту зону. Вiзьми мене з собою!
Штурць. Ти не знаєш, що ти говориш.
Ольвiя. Все таке химерне. Менi погано. Менi дуже погано. Може я божевiльна? Я дiйсно хвора?
Штурць. Нiчого. Все пройде. (Виходячи) Якщо високе служiння змiнить мiсце мого перебування, i ти залишишся сама в цьому домi, я хотiв би вiдчувати тебе завжди такою ж щирою i чесною.
Ольвiя. Тату, ти вiддаси менi спадщину?
Штурць. Обов’язково. Тiльки тобi. Я просив тебе не називати мене татом.
(Розходяться).