(Звучить голос Матiнки Марiї. Згодом з’являється її смиренна постать на молитвi серед страшних руїн, в жахливiй, голiй бiдностi).
Мати Марiя. Любитиму Тебе, Господи, Крiпосте моя, Господь — твердиня моя i пристановище моє. Визволитель мiй, Бог мiй, Помiч моя, на Нього моя надiя. Оборонець мiй, рiг спасiння мого. Заступник мiй.
Повсякчас бачу я Господа перед собою, бо вiн праворуч мене i я не похитнуся. Тому радiє серце моє i веселиться язик мiй, навiть тiло моє спочиває на надiї, що Ти, Господи, не залишиш душi моєї в пеклi i не даси святому Твоєму зазнати зотлiння.
Любитиму Тебе, Господи, Крiпосте моя, Господь — твердиня моя i пристановище моє. Визволитель мiй, Бог мiй, Помiч моя, на Нього моя надiя.
З хвалою призову Господа i вiд ворогiв моїх спасуся. Обгорнули мене муки смертельнi i рiки беззаконства застрашили мене. Кайдани пекельнi скували мене i сiтi смертельнi обплутали мене. В тiснотi моїй я кликав до Господа i до Бога мого взивав, i Вiн почув голос мiй.
Господи, Ти вивiв душу мою з пекла, Ти повернув мене до життя, вирвав мене з-мiж тих, що сходять у могилу. Ти, Господи, даєш менi зброю спасiння Твого, правиця Твоя пiдтримує мене i ласка Твоя звеличує мене. Ти поширюєш кроки мої пiдо мною i не хитаються ноги мої.
Любитиму Тебе, Господи, Крiпосте моя, Господь — твердиня моя i пристановище моє. Визволитель мiй, Бог мiй, Помiч моя, на Нього моя надiя.
Якщо я пiду i долиною тiнi смертної — не убоюся зла, тому що Ти зо мною.
Слава Отцю i Сину i Святому Духу, i нинi, i повсякчас, i на вiки вiчнi. Амiнь.
(Встає з молитви та береться до роботи).
Дія третя
Янголина (входить, або входить ранiше. Кидається до матiнки). Матiнко!
Мати Марiя. Рибко моя, пташечко, як же ж ти дiйшла сюди?
Янголина. Матiнко Марiя! . . Благословiть. Боже, якого жаху я натерпiлася. Двi ночi я йшла, днями ховалася по руїнах… Земля аж горить, трiщини такi, що в них може завалитися людина. Як я тепер дiйду сюди з моїм маленьким братиком!? Я його заховала в руїнах за мiстом. Вiн захворiв i не мiг iти… Матiнко! Що я наробила!? Вiдтодi, як пiшла вiд вас, усе згадувала, як ви вмовляли мене не йти, хоч би Омелька залишити!.. Що тепер робити? — брат мiй Олесь пiд машиною. Його катують, матiнко, що з ним роблять!.. Я бачила його страждання! Як його врятувати?! Тепер i мене розшукують… Що робити?! Матiнко! Не сердiться на мене! Я нiчого не змогла! Я так хотiла вирвати звiдти Олеся й привести його сюди! До вас… До нас усiх, щоб душа його спаслася… Тепер i Омелечко мiй в такiй небезпецi!..
Мати Марiя. Дитино моя!. Послухай, як у нас тут тихо…
Янголина. Тут так добре! Нiде немає такого спокою.
Мати Марiя (Бере її руку). Хiба ти в своїй руцi тримаєш життя свого брата? Чи я? Чи Намiсник, чи хто iнший тримає в своїй руцi його життя? Ми всi в руках Божих. I що може статися з нами, улюбленими Його дiтками, хто може вирвати нас з руки Його? Чи що може статися з тими, за кого ми так щиро молимося? Оце пам’ятай!.. Хто може примусити нас зректися свого Спасителя, зневiритися в Його милосердi? Усе минеться, донечко моя, i страждання, i радiсть цього свiту… любов Божа, правда Божа, мир Божий — нiколи не минеться!.. Ти все хочеш бiгти, когось рятувати… але часу вже немає. Вже все збулося. Подивись: вже сонце не дає свiтла, а мiсяць — як кров, вже земля не знає плоду, третини землi немає; люди просять на себе смертi — i не знаходять її, i сам сатана царює i упивається кров’ю, i вигадує нечуванi злочини. Скiльки вiкiв готував вiн оце своє царство, скiльки людей зрадили Бога i який храм осквернили в собi!.. i
за ким пiшли!.. Боже, Боже!..
Янголина. Чого ж вони не бачать усi тi ознаки? Адже це прямо написано, i писання у них нiхто не вiдбирав, хоч би вони й
довели, що це все пiдробка й вигадка?! Невже ж їм i очi заслiплено, i розум замкнено?
Мати Марiя. На добре i зле, доню моя, є одне писання — серце. Споконвiку так було: знаєш, не знаєш, а все одно серцем випробовуєш — що праведне, що зле. Нiкого не переконуй. Серце своє для Господа зберiгай. Вiн прийде i оселю в ньому сотворить, i освятить усю тебе, кожне слово твоє, кожне дiло.
Янголина. Матiнко, яка я немiчна!.. Яка я немiчна i як я забулася! Боже! I молитви зупинилися, i якi тiльки думки у голову не поналазили… Якi я плани обмiрковувала, i як усе те розорило моє серце, так, що спокою не мала, почорнiла душею й тiлом. Сiм мiсяцiв ми жили в мiстi, i Господь зберiг нас вiд печатки, наче мене й не бачив нiхто. Жодного разу не приходила на бал, не вклонялася Намiснику, — наче я була невидима. Нас годували… Таке чудо сотворив Господь надi мною, а я, вже наприкiнцi, трохи у вiдчай не впала: молилася, — i не вiдчувала Божої присутностi, Божої допомоги. Трохи не зневiрилася. I сварилася на себе, i сповiдалася собi, а сама так заклопоталася, так заблукала!.. Матiнко! — навiть думка в мене була отруїти Намiсника.
Мати Марiя. Доню моя, доню! Яка ти гаряча! Мир для тебе має бути мiрилом усього. Є в серцi мир — є й життя духовне, немає — не вiр собi нi в чому. Зупиняйся, молись, шукай; i не роби й не говори нiчого, доки не вмириш серце в Iсусi, в Його чистотi Небеснiй i земнiй.
Янголина. …А що ж тепер, матiнко?..
Мати Марiя. Старшого брата ти не врятуєш. Молися, i душа його спасеться. Багато на ньому, i вiн не встиг сам за себе помолитися, але ти молися за нього безперестанно, i Господь почує тебе i простить йому. А за молодшого не бiйся.
Янголина. Важко все це винести.
Мати Марiя. …Це легко, доню моя! Бо з нами Бог. Подивись, усю технiку свою напустили на нас, а ми безбороннi — i нiхто не може нас знищити; нас опромiнюють, палять вогнем, засилають на нас хвороби — а ми живi! Господь дає нам їсти i пити, i нiхто в свiтi зараз не має такої їжi й питва. Люди безбожнi конають од жаху, а ми маємо мир. Бо з нами Бог! Ми ховаємося в ущiлинах, ми немiчнi, i якi ми страшнi для iмператора: якась бабця i кiлька дiвчаток коло неї; якийсь столiтнiй слiпий старець Агапiт, — взяв собi хреста й пiшов у зону катастрофи. I там переможе, i багатьох врятує, бо нема бiльшої сили за силу Христову нi на небi, нi на землi. Iмператор знає це, тому i боїться нас. Хiба ж Господь нас залишить, дiтей своїх, що не зрадили Його, що самого життя зреклися заради Його святої правди? Хiба ж не сповнить Вiн усяке прохання наше, як обiцяв, а ми ж знаємо, що слово Його — iстина, i як сказав Вiн, так i буде.
Янголина. Матiнко, там у мiстi я зустрiла надзвичайну людину, здається, її звуть Настя. Вона настiльки безстрашна, що говорила їм просто у вiчi те, за що повбивали пророкiв, але я упустила її й не могла знайти, i не знаю, де її шукати.
Мати Марiя. Господь виведе її. Не шукай. Тобi належить пiклуватися про iнше. Є люди, якi можуть рятувати людськi душi. Ти поки що не можеш. Усе приходить у свiй час, i все вiд Господа справедливо. Запам’ятай, моя люба, Господь настiльки милосердний, що не залишає жодну людину без Своєї ласки, й перед кожною є ознаки Його присутностi.
Янголина. Я була в однiй родинi — це нашi давнi добрi знайомi, ще коли мама була жива… там один чоловiк, Штурць, сказав, що вiн менi друг, що хоче менi допомогти, але я не вiрю йому. Я вже всiх боюся, менi здається, що всi у змовi, що всi тiльки й думають про те, як би кого видати Намiснику та Жрецям; у цьому бачать своє призначення. Нi з ким не можна розмовляти: всi живуть вигадками, уявленнями про себе, про свою могутнiсть, вмiння та силу, про свiй розум. Деякi дiйсно мрiють i бачать себе такими, а деякi вiдверто брешуть, але усi, усi готовi продати один одного безжалiсно!.. Матiнко, можу я хоч на когось покластися?.. В тiй родинi?..
Мати Марiя. …Господь кожному дав свободу i дивиться Вiн у глибини серця, до кого воно схиляється… В тiй родинi є твiй друг… i твiй ворог. Твiй друг пiде за тобою. А ворог не послухає тебе: то — iмператорська душа. …Доню моя!.. Ти боїшся ворогiв? Ти не бiйся їх. Не бiйся нiкого, доню. Вони вбивають тiло, i бiльше нiчого не можуть зробити. А Бог дає вiчне життя.
Янголина. Але ж муки…
Мати Марiя. Послухай, доню. Коли ти побачиш лице Боже, коли побачиш. . . скiльки на тобi любовi, то ще пожалiєш, що ТАК МАЛО вiддала i ТАК МАЛО постраждала за Нього. Не бiйся їх, вони безсилi. Сильний один Бог i Вiн не вiддасть тебе… Ми в Його руках, i Вiн нас не вiддасть!..
Янголина. Матiнко!.. Треба повернутися i вивести Омелька.
Мати Марiя (помовчавши). Не зараз. Через тиждень.
Янголина. Омелько хворий, Матiнко! Один, без усякої допомоги.
Мати Марiя. Нi. Через тиждень. Господь покриє. Не можна тобi зараз.
(Янголина вклоняється до землi. Чути тихi дзвiночки).
Мати Марiя (Благословляє Янголину хресним знаменням). Час молитися, рiдна. Iди. Я пiдiйду.
Янголина (Виходить, вертається). Матiнко! Я врятую свого молодшого брата?
(Мовчання).
Матiнко!
Мати Марiя. Не бiйся! Вiн сам, кого хочеш, врятує. Iди.
(Янголина виходить. До матiнки пiдходить Iустинiя з папiрцями в руках. Матiнка нiжно цiлує її).
Розумниця. (З-пiд каменя виймає купу списаного паперу) Усе це я прочитала. Це дуже добре, Iустинiє. Я благословляю тебе продовжувати. Вiдклади всяку роботу, ми впораємося, Бог нам допоможе, потихеньку впораємося, а ти твори день i нiч, перерви роби тiльки на службу Божу. А що на душi в тебе, Устенько? Розказуй все негайно.
Iустинiя. Я не встигну, Матiнко.
Мати Марiя. Встигнеш. Невже перед лице Господнє станеш iз таким брудом? Розказуй негайно.
Iустинiя (Падає на колiна, Мати Марiя нiжно кладе на неї руку). Я втомилася, матiнко. Маловiрство перемагає мене. Я думаю: ось iще один вибух — i нас не буде. I нащо я все це пишу? Або, навiть, якщо минеться, — усi ми тут загинемо, все одно, i нiхто не знайде нас, пилом усе це покриє навiки. Для кого пишу? Нас п’ятеро, i з них не знаю нiкого, кому б ця праця була потрiбна. I, матiнко, найжахливiше, я зневiрююсь у своїй безпросвiтнiй втомi, i вiдчай мене душить, i я думаю: чи є й справдi Бог?.. Чи врятує Вiн нас? Може, все це, дiйсно, вигадка? I розумiю, якi абсурднi мої думки! Скiльки разiв Слово Боже являлося в такiй силi, що й бездушна колода увiрувала б, а я… iз своїм скам’янiлим, слабодухим серцем… i бачила це, i таке незбагнене свiтло, i радiсть, i безцiннi Христовi Тайни приймала, — а все одно: як здушить!.. Не можу впоратися з собою, i молитва тiкає, i такий вiдчай!..
Мати Марiя. Бiдна моя дитина! Де ж тобi впоратися! Хто з нас може дати собi раду?! Хiба ж людська сила тут витримає! Господь нас тримає, животворить, веде нас єдиним шляхом, єдиним, доню моя, щоб спаслася безсмертна наша душа. Вiн знає путь, i Сам веде нас, i нiколи з Ним не заблукаємо. А це (показує списанi аркушi) продовжуй, кажу тобi. Ввечерi прийду, i прочитаєш менi, що написала нового. I покажу тобi молитву, яка розтопить твоє серце. Ходiмо.
Iустинiя. Матiнко!.. (Цiлує їй руку).
Мати Марiя. Хай воскресне Бог, i розвiються вороги Його, i бiжать вiд лиця Його ненависники Його. Як щезає дим — нехай щезнуть, як тане вiск вiд вогню, так нехай згинуть злiї вiд тих, хто любить Бога i осiняє себе знаком Хреста, i в радостi проказує: Радуйся, Найдорожчий Животворчий Хресте Господнiй. Ти проганяєш злих силою розп’ятого на тобi Господа нашого Iсуса Христа, що до пекла зiйшов, i нечисту силу потоптав, i подарував нам Тебе, Свого Чесного Хреста, на прогнання всякого супротивника. О Найдорожчий Животворчий Хресте Господнiй! Помагай нам зi Святою непорочною i Пречистою Дiвою Богородицею i з усiма святими навiки. Амiнь.