Дія пʼята

(Над руїнами зростає величезна тiнь Хреста. Майже на пiдлозi, вкрита якоюсь рядниною лежить Настя. Iустинiя пише. Глуха тиша. Щось гуркоче, скрегоче, бухкає, але дуже далеко).

Настя. Ой, погано менi, Устю. Вiдкрий… Повiтря дай, задихаюся!.. (Iустинiя пiдбiгає) Пече усе; вiдiйди, вiд тебе жаром пашить. Дай води! Води!

Iустинiя. Нема водички, Настуню. Завтра принесуть.

Настя. Пити! Дай води! Вмираю… Води!.. (Iустинiя молиться). Ненавиджу! Вiднесiть мене туди! Нащо я прийшла сюди! На погибель. (Сiдає) Де iмператор? Я хочу туди! Вiднесiть мене! Я хочу жити!

Iустинiя. Настунечко, голубонько, потерп, ластiвко моя, ти не вмреш, ти тiльки молися, хоч потрошку!

Настя. Ненавиджу! Я молюся, а Вiн не чує! Нема Його! Нема нiчого! Я хочу жити! Нащо такi страждання? Нащо стiльки кровi? Ваш Бог хоче кровi! Вiн мучає людей! Заради чого?!

Iустинiя. Невинного Господа оговорюєш! Хiба ж не вiддалися ми сатанi? Вiд нього приймаємо муки i смерть, а вiд Господа — тiльки життя! Тiльки життя! Немає у Бога нi болю, нi злоби, нi зради. Його очi чистi, Його руки добрi, Вiн любить, як мати, з ним спокiйно i свiтло. Вiн нiколи не покине, чому ж вiдвертаємося вiд Нього?..

Настя. Я вмираю, розумiєш, вмираю! I немає менi нiякого просвiту, нiякої надiї. Я пiду в пекло. У мене печатка — ось! Хай хоч сатана дасть менi життя, я ще трохи поживу!

Iустинiя. Спокушує тебе дух поганий. Нащо шукаєш смерти? Подивись — ось спасiння перед тобою. Ось свiтло перед тобою, всi святiї з тобою!

Настя. Темно! Якiсь чудовиська, мари!.. Менi страшно, душно, погано! Нащо я прийшла до вас! Ви — божевiльнi!

Iустинiя. Люба моя, мила, заспокойся! . . Ти просто втомилася. Все погане минеться, ось побачиш! Ти сама не знаєш, що ти говориш. Мила моя, хороша! (Настя затихає в її обiймах. Входить Мати Марiя). Матiнко! Я одержала вашу молитву. А з нею — мир. Я можу писати: пишу i молюся, молитва сама не перестає в серцi. Я тепер вiзьму Настуню до себе. Тепер я вже нiчого не боюся.

(Мати Марiя покладає руки на Настю, молиться. Настя тихо лягає й засинає).

Мати Марiя. Бережи серце. Бережи молитву. Не давай їй загаснути, пильнуй, щоб нiяка нечиста думка не приторкнулася до серця, бо там зараз чисто, там свiтло: осяяло все всерединi, от ти i бачиш усе ясно. I сили безмежнi, так?

Iустинiя. Так, матiнко, безмежнi сили, i сама втома вiд працi i бiль, i голод, i спрага — усе неначе додає сил.

Мати Марiя. Немає й межi терпiнню, коли воно сполучене з любов’ю.

Iустинiя. Матiнко, я так вам вдячна!

Мати Марiя. Чи є в тебе що, доню? Прочитай…

Iустинiя. Я погано попрацювала, матiнко. Оце все, всього кiлька рядочкiв.

Мати Марiя. Нi, моя люба! Знаєш, Устенько, як старцi говорили: є справи видимi i невидимi. От невидимi — то є справжнi.

Iустинiя. Навiщо ж ви мене тодi примушуєте оце писати?

Мати Марiя. Не примушую, а благословляю. Смiєшся! Треба ж весь час щось робити, поки можеш. Творити треба безперервно, хоч мале, хоч велике — все, наче самим Богом доручене. У Бога ж, хоч планети, або зiрки, хоч комашечки найменшi — однаково бездоганно зробленi. А ми маємо у всьому Йому уподiбнюватися. А в творчостi й любовi — то найперше. Та все з Богом, все з молитвою!.. Знаєш, як ранiше iкони пiдписували? «Молiння раба Божого такого-то». Молiння! Треба, щоб будь-яка наша творчiсть i була — молiння. Тодi кожна хвилинка життя у вiчнiсть iде.

Iустинiя. Мене ранiше дуже лякала плиннiсть часу. День за днем проминають: ранок — вечiр, ранок — вечiр, життя на такiй шаленiй швидкостi несеться до свого кiнця, до смертi… I зупинити мить можна тiльки в Бозi. Як звернешся думкою до Бога, то вiдчуваєш, що час зупиняється, i все iде так рiвно, тихо, так правильно. I тiльки тодi з’являється реальнiсть життя. А без цього — наче у снi.

Мати Марiя. Працюй, Устю, твори! Нiчого не вважай для себе малим. Записуй усе, що бачиш, що чуєш, що вiдчуваєш… Ну, читай.

Iустинiя. «Осiненна Святим Духом Богородиця i Втiлений Син Божий — вони двоє — є повнота людської подоби в небесах — повнота Премудростi Божої — iкона Мати-Дитя, Материнство та Синовнiсть. Це те, що перемогло закляття змiя.

Антихрист виявляється як двоє — як антисиновнiсть i як антиматеринство. Анти-Дитя i анти-Мати. Якщо Син Божий, Христос, перемагає смерть Хрестом, вiдданням Себе на розп’яття, страту i смерть, то, навпаки, у повну протилежнiсть, антихрист має бути абсолютним ствердженням смертi. У ньому має втiлитись катування i страта. Страта життя, як протилежнiсть хресту, що перемагає смерть.

Разом iз тим, ствердженням тiльки одного наслiдка першородного грiха — смертi — не може задовольнитися втiлення антихриста. Так вiн не повстає на весь образ Премудростi Божої в людинi, на iкону Дитя-Мати. Має бути i друге його виявлення, як антиматеринство, анти-Марiя.

Богородиця перемагає грiховнiсть тим, що Вона Вседiва i Всематiр. Цим усе створiння на своєму ґрунi виводиться з-пiд закляття, звiльняється вiд правiчної хтивостi. Жонi, оповитiй у сонце, — одвiчному материнству, протистоїть „велика блудниця, яка сидить на багатьох водах“. „Жiнка, одягнена в порфiру й багряницю, прикрашену золотом, коштовними каменями i перлинами, i держить золоту чашу в руцi своїй, наповнену мерзотами й нечистотою блудодiйства її“. Вона стверджує себе, як антидiвоцтво i антиматеринство, як абсолютне виявлення хтивостi свiту.

Отже, прихiд антихриста має виявити повноту розпусти та смертi. Вiн найбiльшою мiрою розпусний та смертоносний. Досконалий кат у абсолютному, розширеному розумiннi i велика блудниця, що сидить на багатьох водах — це заперечення воскресiння i заперечення народження».

Мати Марiя. Так. Усе так. Хоча, менi здається… трохи… Але що я можу в цьому розумiти… а ти пиши все. Тiльки молися, бо це важкий тягар, i без молитви його не пiдняти. Нiхто з нас не може його пiдняти чи збагнути, бо це нелюдська сила.

Iустинiя. Я ще записала дещо iз спогадiв Настi.

Мати Марiя. Теж про нього?

Iустинiя. Так. Вона знала його багато рокiв, ще з дитинства.

Мати Марiя. Це дуже цiнно. Читай.

Iустинiя. Вона знала його дитиною винятково обдарованою, надзвичайно привабливою. У вiдносинах з iншими вiн читав думки i попереджав бажання. Вiн миттєво привертав до себе i, буквально, заражав душi якоюсь пристрасною прихильнiстю до себе. Вiн був для всiх, хто його оточував, наче неперевершеним iдеалом, i Настя нiколи не бачила, щоб до нього ставилися зневажливо. Вiн цього не допускав. Ко́ло його знайомств було надзвичайно широким, вiн мав близьких однодумцiв, палких прихильникiв, добрих приятелiв, але не мав сердечних друзiв i нi до кого не виявляв особливої любовi або теплоти у вiдносинах, а всiх тримав наче на вiдстанi, з деякою прохолодою, та усiляко уникав порушення цiєї дистанцiї.

Освiченiсть його була легендарною: свiтила науки схиляли перед ним голови й визнавали його за генiя. Його твори неперевершенi за своєю необмеженою свободою думки, за глибинним розумiнням всього мiстичного; його гаряча вiдданiсть суспiльному благу, широкий, смiливий радикалiзм, пошана до старовини з її переданнями та традицiями, i, одночасно, повага до найсучаснiших творчих течiй, — усе це обезброювало навiть найзавзятiших його противникiв та вiдкривало йому безперешкодний шлях до будь-якої найпрестижнiшої кар’єри.

Та крiм виняткової генiальностi, фiзичної природної краси та шляхетностi, вiн виявляв неймовiрно благочестиву натуру: бездоганну моральнiсть, стриманiсть, безкорисливiсть, щедрiсть, благодiйнiсть. Тобто, за свiдченнями багатьох його знайомих, молодий iмператор — це втiлена чесно́та, навiть по-християнському забарвлена (хоч i без iменi Христа), та у коренi запропащена через вiдсутнiсть любовi та непомiрну гординю. Тобто маємо найдосконалiшого з гордовитих «праведникiв».

I ця вiдпочаткова вада робить його лже-месiєю, причасником сатанинської «благодатi», та в остаточному зiткненнi iз сповiдниками Христа перетворює чоловiколюбця-мудреця на огидливого тирана.

…Це все, поки що, матiнко. А ви обiцяли менi вiдкрити, що пророкували про це святi отцi.

Мати Марiя. Будь ласка. Я казатиму тобi, а ти записуй. Це буде наш єдиний лiтопис.

У святого Iполiта читаємо: «У всьому спокусник цей хоче уподiбнюватися Сину Божому. Зовнi явиться, як ангел, вовком буде всерединi».

Визначення святого Кирила Iєрусалимського: «Спочатку, як чоловiк розсудливий та освiчений, вiн явить лицедiйну помiркованiсть та чоловiколюбнiсть. Далi ж вкриє себе усiма злочинами несусвiтньої жорстокостi, та беззаконнями, так, що перевершить усiх злодiїв та нечестивцiв, якi були до нього, маючи розум твердий, кровожадливий, безжалiсний та мiнливий».

Слово Єфрема Сирiна: «Вiн накине подобу iстинного пастиря, щоб ввести в оману стадо, удасться смиренним i праведним, ворогом усякої неправди, сокрушителем iдолiв, великим прихильником благочестя, милостивим, заступником бiдних, неймовiрно прекрасним, лагiдним, ясним з усiма. I у всьому цьому пiд личиною благочестя, вводитиме в оману свiт, доки не здобуде собi царства. Опiсля ж оцарiння вiн скине з себе овечу шкуру. Тепер вiн вже не благочестивий, як ранiше, не заступник знедолених, а у всьому суворий, жорстокий, хитлявий, грiзний, невблаганний, жахливий, огидливий, безчесний, гордий, злочинний, безглуздий».

Далi Iоан Дамаскiн… Iоан Дамаскiн говорить: «Спочатку свого царювання, чи то правильнiше — тиранiї, — вiн постане в лицемiрному вбраннi святостi. Коли ж усталиться, буде переслiдувати Церкву Божу, i явить усе злодiйство своє».

Вчитель Iполiта святий Iриней Лiонський: «Прийде вiн не як цар праведного закону, в упокореннi Богу, але як нечестивий, беззаконний, як вiдступнiк, злодiй та людиновбивця, як розбiйник, що повторює в собi вiдступництво диявола».

I ось останнє, що має бути у цьому запису: слово Феодорита Кирського: «Нiкому з iнших людей, яких диявол навчив працювати грiху, вiн не сповiстив усiх iдей зла. Йому ж, сам цiлковито йому спiвпричетний, вiн вiдкрив усi iмовiрнi хитрування свого злого єства, усю енергiю грiха».

Iустинiя (закiнчує писати). Матiнко… кому ж це все? Вже ж кiнець свiту…

Мати Марiя. Часу мало, а справ багато. День i нiч пиши. Вже скоро…

Настя. Матiнко!.. (Мати Марiя пiдходить) Я боюся смертi. Скажiть менi слово!

Мати Марiя. Ми тут для того, щоб жити. Господь сказав: хто приходить до Мене, того Я не вижену геть. (Молиться над нею, хрестить її) Мир тобi. Ти одужаєш. Все буде добре (цiлує її).

(Iустинiя проводжає Матiнку Марiю. Зупиняються на входi).

Iустинiя. Як нас мало!

Мати Марiя. Нас буде багато-багато. Молися за нещасних. Молися за них. (Виходить).

Iустинiя (стає на молитву перед хрестом. В її молитву згодом вплiтається Велике Славословiє, що спiває наче вся Церква Христова)1.

Господи, Царю Небесний, Боже Отче, Вседержителю. Господи, Сину Єдинородний, Iсусе Христе i Святий Душе. Господи Боже, Агнче Божий, Сину Отця, Ти, що береш грiхи свiту, помилуй нас. Ти, що береш грiхи свiту, прийми молитву нашу. Ти, що сидиш праворуч Отця, помилуй нас. Бо Ти Єдиний Святий, Єдиний Господь, Iсус Христос, на славу Бога Отця. Амiнь.

Господи, пристановищем нашим був Ти вiд роду й до роду. Я сказав: Господи, помилуй мене, зцiли душу мою, бо нагрiшив я перед Тобою.

Господи, до Тебе вдаюсь, навчи мене творити волю Твою, бо Ти Бог мiй, бо в Тобi джерело життя; в сяйвi Твоєму побачимо свiтло. Нехай завжди буде милiсть Твоя на тих, що визнають Тебе.

Святий Боже, Святий Крiпкий, Святий Безсмертний, помилуй нас. Святий Боже, Святий Крiпкий, Святий Безсмертний, помилуй нас. Святий Боже, Святий Крiпкий, Святий Безсмертний, помилуй нас.

Слава Отцю i Сину i Святому Духовi i нинi, i повсякчас, i на вiки вiчнi. Амiнь.

(Дивиться на глядача образ Богородицi з Дитиною, Її та Його очi).

  1. Велике Славословiє краще взяти композитора А. Струмського з «Господи, Царю Небесний, Боже Отче, Вседержителю» до «на славу Бога Отця. Амiнь». []