(Спускається нiч. Жалiбно цвiрчить цвiркун. Мiсяць дає криваве свiтло).
Рональда (У нiчній сорочцi пiдбiгає до дверей кiмнати Штурця. Стукає). Штурце! Штурце!!
Штурць (вiдчиняє в повному одязi, наче не лягав). Що?
Рональда. Я спiймала того цуценя Омелька й закрила його в коморi. Викликай Люцера, а я пiду зв’яжу його.
Штурць (хапає її за руку). Стiй.
Рональда. Що таке?
Штурць. Ти нiкуди не пiдеш, i я нiкому нiчого не скажу.
Рональда. Ти що?.. А, так я й знала! Ти з ними разом! (Виривається, бiжить. Штурць наздоганяє її, i тягне у свою кiмнату). Люди! Де кнопка? Рятуйте! Поможiть! Рятуйте!! Де ж та Ольвiя? Натиснiть кнопку хто-небудь! Пусти! Люди! Поможiть!..
(Ховаються у його кiмнатi. Гомiн стихає, приглушений скрик. Штурць виходить, зачиняє дверi на ключ).
Штурць (вiдчиняє дверi комори). Омелю, виходь. (Виходить дитина) Не бiйся мене. Я хочу вивести тебе. Я проводжу тебе, куди ти скажеш, а далi пiду в iнший бiк. Стiй, я тiльки… дещо вiзьму… (Щось шукає).
Омелько. Ти Євангелiє шукаєш?
Штурць (здивовано). Так.
Омелько. От. (Простягає йому маленьку книжечку).
(Штурць бере малого за руку. Йдуть. Кiмната перетворюється на шлях серед руїн у кривавому свiтлi мiсяця).
Штурць. Земля тут гаряча, аж свiтиться.
Омелько. Може, сiсти он там пiд колодою, нас нiхто не побачить.
(Сiдають).
Штурць. Куди ж ти йдеш?
Омелько. До матерi Марiї.
Штурць. Ти не боїшся менi про це говорити?
Омелько. Нi.
Штурць. Чому?
Омелько. Я чув, як ти розмовляв iз сестричкою.
Штурць. Омелю, що треба робити, щоб бути з Богом?
Омелько. Треба вiддати Йому все своє життя; i сказати: «Господи, не знаю, чого просити в Тебе. Ти один знаєш, що менi потрiбно. Ти любиш мене бiльше, нiж я вмiю любити себе. Отче! Подай менi те, чого я сам просити не вмiю. Не наважуюсь просити анi хреста, анi втiхи. Тiльки стою перед Тобою, — серце моє вiдкрите. Ти бачиш потреби, яких я не бачу. Подивись — i сотвори зi мною по милостi Твоїй. Врази i зцiли, упокорь i пiдведи. Благоговiю i нiмую перед святою Твоєю волею й незбагненними для мене Твоїми долями. Приношу себе в жертву Тобi. Звiряюся Тобi. Немає в мене бажання, крiм бажання здiйснити волю Твою. Навчи мене молитися, Сам в менi молись! Амiнь».
(Штурць плаче).
Молись, i Господь тобi вiдкриється! Ти своє серце пiдготуй, як храм, вижени з нього все лихе i брудне, всi старi думки свої, очисти його, — i Господь Сам тихо ввiйде туди, i осяє дужче сонця, i так тобi буде добре, що ти нiкого не питатимеш нi про що, а все знатимеш сам, бо Господь скаже тобi те. I кайся за всi грiхи свої, за все своє життя, i до Богородицi молись: Пресвятая Богородице, спаси мене, грiшного! i до святих: всi святiї, молiте Бога за мене, грiшного! i до Небесних Сил, усiх ангелiв i архангелiв, до всього пресвiтлого воїнства Христового, щоб вони допомагали тобi.
Штурць. Ой, Омелю, немає менi прощення, i не може бути. В мене є печатка звiра, i я вбив свою сестру. I не тiльки її…
Омелько (цiлує його). Господь милостивий, i простить тебе!
Штурць. Боже, скiльки я наробив усього за своє життя…
Омелько. Ходiмо зi мною, матiнка Марiя прийме тебе.
Штурць. Нi, Омелю, не можу. Не можу на очi людям показатися.
Омелько (пошепки). Хтось iде.
(Припадають до колоди. Пiдходить хтось, придивляється. Раптом Омелько схоплюється, пiдбiгає, обiймає сiру постать).
Iустинiя. Омелечко! Омелю, дитино моя! Хтось iз тобою ще є? (Штурць встає). Мати Марiя сказала: «Пiдеш на поле — пiд колодою знайдеш золотник, а поруч iз ним смарагд. Золотник забери, а смарагд полиш, бо ще рано йому».
(Хоче пiти з Омельком, але той кидається в обiйми Штурцю, мiцно притискає його).
Омелько. Я молитимусь за тебе, я тебе нiколи не забуду! I ти молися за всiх. I нiкому не пам’ятай зла, а за всiх молися! (Штурць вiддає йому Євангелiє). Нi! Нехай буде з тобою. (Ще раз цiлує його, мiцно обiймає, а тодi вони йдуть з Iустинiєю далеко вгору, де їм свiтло).
Штурць (сiдає пiд колоду, його не видно). Господи, помилуй мене!
(Звучить уривок з Великого Славословiя [можна той, що був, або кiнцiвку]
Богородиця з Дитиною дивляться на глядача).