4
Після вечері йшли всією громадою, жваво обговорюючи ідею дискотеки.
— Треба ж зігрітися, люди!
Їхня «корчма» була в сусідньому профілакторії. У будиночках без газу, звісно, ніхто нічого не готував, тому попривезені з Києва продукти з’їдали або сирими, або запеченими на вогнищі — це було досить романтично! Усім їм з великими труднощами (і не малими для них витратами) оформили тимчасові перепустки у профілакторій. Іноді вони збиралися всією групою і йшли «заряджатися». У цьому був теж неповторний шарм їхнього життя — на таких прогулянках жартували й спілкувалися від душі, не так, як «у школі».
Отже тепер вони йшли, насолоджуючись літніми пахощами вмитого вечора, не поспішаючи розійтися…
Коли порівнялися з великою калюжею, Славко підійшов до Монаха і з силою вдарив його по нозі, так що той полетів у багнюку. Всі зупинилися, нічого не розуміючи.
За мить, коли Іван почав підійматися, Славко зі злобою знову вдарив його, і він знову впав.
— Ти що?! Здурів?! — накинулися на Славка, але він байдуже пішов собі далі, наче нічого й не було.
На дискотеку Тетяна не пішла, даремно її вмовляли.
Зухвалий напад Славка не давав їй спокою.
Увечері її попередила подруга:
— Дивися, Таню, він ще тебе приб’є.
— За що?!
— Ти занадто… прихильна до Монаха.
— А до чого тут… А хіба видно?..
— «Видно»!.. Ну ти молодець, подруго!.. Усі вже давно жартують і з тебе, і з нього, а ти нічого не бачиш! Ну молодець, Танюшко!.. Через тебе, знаєш, як із твого Монаха глузують! Учора в корчмі… Добре, що ти не чула! А Славко вже тиждень ходить сердитий… Таню, він страшна людина. Ти знаєш, він здатний на все.
Це була правда. Тетяна згадувала викривлене несамовитою злобою обличчя Славка, коли він ударив Івана… «Так, з нього станеться! Він же наркоман, негідник… Уб’є десь у лісі, і ніхто не знайде… Уб’є навіть заради експерименту, щоб „перевірити“ себе, чи здатний на це». Тетяна осягнула, наскільки це реально. І захисту не було. «Як врятувати його? Що робити? Міліція? — ха-ха!.. Чекай допомоги! Ці ще розкажуть, як краще вбити… Кому ж сказати? Кого просити? Всі її знайомі далеко… А якби навіть і були близько, то хіба вони ходили б за Іваном?.. Де ж вихід? Має бути вихід!.. А наші хлопці? Ні, це зовсім глухий номер. Вони самі бояться Славка. Може, мені поговорити з ним? Що він хоче, які його умови?.. Треба носити ніж! Кому?..» Вона собі уявила Монаха з ножем. «Ні, він ножем може тільки гриби зрізати…» І раптом похолола від несподіваного усвідомлення — він не буде захищатися!.. На серці стало так морозно, що всю ніч її трусило. Зігрітися вона не могла.
Того вечора Славка викликав до себе Лев Аронович.
— Що це таке? Ти чого вдарив Івана?
— Це наші справи.
— Май на увазі: у мене тут криміналу не буде! Ще раз щось подібне — і тут буде міліція. Зрозумів?