Трохи доповння до історії з черницею, яка хворіла й нарікала на долю. Господь знає, що таке страждання, тому той, хто страждає, не залишиться без відповідної скорботі «компенсації». Але коли ми дякуємо за страждання (так само, як коли ми благословляємо тих, хто нас проклинає і любимо тих, хто нас ненавидить), ми матимемо не лише компенсацію, а особливе «дерзновення» до Бога, бо ми стаємо Його друзями, рідними Йому за духом. Дякувати у скорботі — це ознака великодушності, а великодушність — це здобуток духовної праці, точніше співпраці з Богом. Тому черниця, хоч і мала світлу оселю у вічності, сумувала, бо мала всі можливості здобути великодушність (і знала, як її здобути!), але відкинула цей труд і віддалася безплідному наріканню.
20.10.2019