Нас усіх заносить у крайнощі, на полюси, які розхитують і руйнують нас, і треба багато набити ґуль, багато потрудитися, аби опанувати «царський шлях» — оту золоту середину, яка є прямою дорогою до Бога. Ця середина називається мудрістю. І вона спонукає нас трудитися, але не до упаду, постувати, але не до хвороби, жертвувати, але не до цілковитого зубожіння. До великих подвигів здатні лише дуже смиренні душі, які мають всесильну допомогу Божу: такі можуть віддавати все своє майно, іти в пустелі, жити на хлібі й воді, ходити босоніж узимку тощо. Ми не можемо цього, і Господь цього не вимагає від нас. Але ми можемо і мусимо силувати себе на власний подвиг, який буде нам по силі. Бо наші лінощі — це зворотний бік нерозумної ревності (фанатизму) у служінні Богові. «Царство Боже силою здобувається, і хто докладає зусиль, осягає його», але ці зусилля не мають убивати нас і наших ближніх. Це я зрозуміла, не раз обпікшися й об фанатичну ревність, і об цілковите знесилення й лінощі (бо так легше: або все, або нічого). Тільки царський шлях! В усьому! 🙂
20.10.2019